Start » Natalie Buchholz

Natalie Buchholz

Spiegelungen-Preis für Minimalprosa 2020 | Premiul Spiegelungen pentru proză scurtă 2020 | Премія Spiegelungen для мініпрози 2020 | „Mikrolithen: Jenseits von Celan“ | „Microlite: Dincolo de Celan“ | „МІКРОЛІТИ: ПОТОЙБІЧ ЦЕЛАНА“ | Deutsch | Germană | Німецькою


© Peter-Andreas Hassiepen

Begründung der Jury

 

RO | UA

Glück, vielleicht

Waswa heißt Natalie Buchholzʼ Protagonist in Glück, vielleicht. Ein Tier, das durch trostloses Niemandsland streift, von einem Touristen in diese heiße Ödnis gelockt und dort ausgesetzt, von Hunger und Durst getrieben. Im Unklaren lässt uns der Text darüber, wo diese Landschaft, in der eine Plastiktüte eine zerschlissene Flagge imitiert, liegen mag: Die Vögel der Donau werden erwähnt, Kühe und das Meer. Waswa scheint sich in sein Schicksal zu ergeben – was bleibt ihm, dem hungrigen Tier, auch anderes übrig? Er „streunt weiter Richtung Westen“, durchsucht das Brachfeld mit seinen Zivilisationssplittern nach Nahrungsresten – er scheint kein Jäger zu sein; vielleicht gibt es auch gar nichts mehr zu jagen. Die heftige Anreicherung mit Sinneseindrücken bildet einen spannenden Kontrast zur literarischen Weltreduktion. Waswa nähert sich immer mehr der Schwelle zur Zivilisation, einer Bushaltestelle. Er riecht „würzigen Wind“ und „gebratene Paprika“; von weitem nimmt er die Fährte von Pizzakartons auf, doch die Verheißung entpuppt sich als „ein Gemälde aus Fett, mehr nicht“; der Wunsch nach Essen wird lediglich durch ein „Käsehaar am Rand“ erfüllt, sein Speichel tropft vergeblich zu Boden. Die List und Lösung, die sich der Leidende ausdenkt, eine Art unerfülltes Tauschgeschäft, manifestiert seine Rolle als sich unterwerfendes und gedemütigtes Tier erst recht: „Waswa holt mit dem Kopf aus, schleudert das geköpfte Plüsch vor die Füße des Wanderers. Die Männer lachen. Laut. Sie rufen nach ihm, aber sie nennen ihn nicht beim Namen.“ Der Text von Natalie Buchholz verbindet die Radikalität des Augenblicks mit der Zugkraft der erzählerischen Sequenz – Minimalprosa im besten Sinne des Wortes! Hier werden der Moment und seine sinnliche Wahrnehmung zwischen objektiver Welt und subjektiver Wirklichkeit durch den Protagonisten in den Mittelpunkt gestellt. Perspektivisch behutsam, bildlich opulent und in seinem Projektionsangebot kühn erzeugt Glück, vielleicht. eine ferne, einsame und gefährlich-karge poetische Landschaft, die zugleich sehr nah und beklemmend bekannt scheint. Programmatisch verweigert sich der Text seiner Festlegung und unterbreitet doch eine Offerte: Ein brisantes und gleichwohl faszinierendes Tauschgeschäft – auch mit dem Leser.

Vita

Natalie Buchholz, 1977 im Elsass geboren, studierte Kulturwissenschaften und Ästhetische Praxis an den Universitäten Hildesheim und Marseille. Ihr Debütroman Der rote Swimmingpool erschien im Mai 2018 bei Hanser Berlin; ihr zweiter Roman wird Anfang 2021 publiziert. Mit Rumänien verbindet die Autorin einen Kindheitstraum, den sie seit ihrer ersten Hörspielkassette Der Karpatenhund hatte und den sie sich vor einigen Jahren erfüllte. Sie reiste von Siebenbürgen über die Karpaten und Bukarest bis zum Donaudelta. Eine Reise, die wegen einer Lebensmittelvergiftung zum Albtraum hätte werden können – und trotz widriger Umstände zu den intensivsten und schönsten Erinnerungen der Autorin gehört. Natalie Buchholz lebt in München.

Noroc, poate

Waswa, așa se numește protagonistul Nataliei Buchholz din Glück, vielleicht (Noroc, poate). Un animal hoinărește, mânat de foame și de sete printr-o dezolantă țară a nimănui, o pustietate caniculară unde a fost ademenit și abandonat de un turist. Textul nu ne dezvăluie unde s-ar putea afla acest tărâm, în care o pungă de plastic imită un steag zdrențuit: El pomenește doar de păsările Dunării, de vaci și de mare. Se pare că Waswa se complace cu soarta – ce altceva îi rămâne de făcut, animal înfometat ce este? El „hoinărește mai departe spre vest“, scotocește pe pârloaga cu cioburi de civilizație în căutarea unor resturi de mâncare – nu pare să fie vânător, poate că nici nu mai există nimic de vânat.

Bogăția impresiilor senzoriale contrastează în mod incitant cu precaritatea etalată literar. Waswa se apropie de pragul civilizației, o stație de autobuz. Simte miros de „vânt condimentat“ și „ardei copți“; de departe adulmecă cartoane de pizza, promisiunea însă se arată a fi doar o „pictură de grăsime, nimic mai mult“; dorința de mâncare este îndeplinită doar de „un fir de brânză la margine“, degeaba îi curg balele pe jos. Soluția șireată la care recurge ființa suferindă, un soi de schimb fără câștig, îl înfățișează cu atât mai mult în rolul său de animal supus și umilit: „Aruncându-și capul într-o parte, Waswa zvârlește figurina de pluș decapitată la picioarele drumețului. Bărbații râd. Tare. Îl cheamă, dar nu-i spun pe nume.“

Textul Nataliei Buchholz îmbină radicalitatea clipei cu dinamica secvenței – proză minimală în cel mai bun sens al cuvântului! Aici sunt puse în evidență momentul și percepția senzorială între lumea obiectivă și realitatea subiectivă de către protagonist. Cu un fin simț al perspectivei, cu opulență imagistică și proiecții îndrăznețe, textul dă naștere unui peisaj îndepărtat, singuratic și periculos de arid, care apare totodată foarte aproape și angoasant de cunoscut. Textul refuză să se lase localizat în timp sau spațiu, cu toate astea conține o ofertă : un schimb brizant și fascinant – și pentru cititor.

Biografia

Natalie Buchholz, născută în 1977 în Alsacia/Elsass, a studiat Științe ale culturii și Practică estetică la Universitățile din Hildesheim și Marseille. Romanul ei de debut Der rote Swimmingpool (Piscina roșie) a apărut în mai 2018; al doilea roman va fi publicat la începutul anului 2021. Autoarea este legată de România printr-un vis din copilărie pe care l-a avut ascultând prima ei casetă audio literară, Der Karpatenhund (Cîinele din Carpaţi), și pe care și l-a împlinit acum câțiva ani. A călătorit, pornind din Transilvania, trecând Carpații, prin București până în Delta Dunării. Călătoria a fost pe punctul de a deveni un coșmar datorită unei intoxicații alimentare – în ciuda condițiilor vitrege însă este una dintre cele mai intense și frumoase amintiri ale autoarei. Natalie Buchholz trăiește la München.

Пощастить, можливо

Васва – так зветься протагоніст у творі Наталі Бухгольц „Glück, vielleicht“ („Пощастить, можливо“). Спрагла і голодна тварина, що блукає безлюдною нічийною місцевістю, можливо, її привабив у цю спекотну пустку який турист або хто викинув просто так. Текст залишає нас у невіданні щодо того, де ж саме знаходиться цей ландшафт, у якому пластикова торбинка імітує подертий прапор: тут згадуються птахи, що гніздяться при Дунаї, корови та мори. Васва, здається, змирився зі своєю долею – бо що іншого залишається йому, зголоднілому звірові? Він „бреде далі, на захід“, шукає на пустирищах, які подекуди містять уламки цивілізації, залишків їжі – певно, він не мисливець; а може, вже просто нема за чим полювати.

Інтенсивне насичення тексту чуттєвими враженнями утворює виразний контраст до літературно мінімалістичного образу світу. Васва дедалі ближче підбирається до порогу цивілізації, автобусної зупинки. Його нюх улювлює запах „пряного вітру“ та „печеного перцю“; здалеку йому здається, що він напав на слід упаковки від піци, однак насправді те сподівання виявляється „малюнком олійних слідів“ на порожньому картоні, ото й усе. Своє бажання поїсти йому вдається вдовольнити хіба що „волосиною застиглого на упаковці сиру“, намарне капає додолу голодна слина. Хитрість рішення, що його вигадує собі страждалець, ще яскравіше демонструє його роль приниженого й упокореного звіра: „Васва прищулює вуха, присідаючи, а відтак кидає з пащі голову плюшевого звіра перед ноги мандрівників. Чоловіки сміються. Голосно. Вони кличуть його, але не називають на ім’я“.

Текст Наталі Бухгольц поєднує радикальність моменту з послідовною тяглістю оповіді – це мінімалістична проза у найкращому сенсі слова! У центрі уваги тут – мить та її чуттєве сприйняття, якими вони постають між об’єктивним світом та суб’єктивною дійсністю протагоніста. Обережність перспективи, образна насиченість та сміливість проекції „Glück, vielleicht“ („Пощастить, можливо“) формують далекий, самотній і загрозливо-скупий поетичний ландшафт, котрий водночас видається дуже близьким і гнітюче знайомим. У програмному розумінні текст не піддається жодному визначенню, й у той же час він містить у собі пропозицію: така собі небезпечна й разом з тим принадна оборудка з обміну – також і з читачем.

біографія

Наталі Бухгольц народилася 1977 р. в Ельзасі. Вивчала культурологію і практичну естетику в університетах Гільдесгайма та Марселя. Її дебютний роман „Червоний басейн“ (“Der rote Swimmingpool“) з’явився у травні 2018 у видавництві Hanser Berlin. На початку 2021 має вийти з друку другий роман авторки. З Румунією її пов’язує дитяча мрія, котра з’явилася у неї після прослуховування її першої аудіоп’єси на касеті „Карпатський пес“ („Der Karpatenhund“) й котру вона кілька років тому змогла нарешті втілити у життя. Подорож вела її від Трансильванії через Карпати і Бухарест до дельти Дунаю. Через харчове отруєння ця подорож ледь не стала кошмарним сном – однак, незважаючи на всі несприятливі обставини, вона належить до найбільш інтенсивних та прекрасних спогадів авторки. Наталі Бухгольц живе у Мюнхені.